Православні релігійні обряди

Справжній християнин не повинен сприймати смерть як кінець життя. Смерть – це кінець земного буття і початок вічного життя. Саме так нас вчить православ’я, саме такі погляди на «життя земне» і «життя вічне», формує в нас споконвіку прийнята дідами і передана нам релігійна традиція.
Відповідно до Канону, який читає священик над тілом покійного, «його душа розлучається з тілом, щоб постати перед ликом Господа нашого, Ісуса Христа, на суд вічний».
Звичайно, до такої зустрічі людина має підготуватися заздалегідь, ще за життя. Якщо смерть не була раптовою і «нині покійний» довго хворів, близькі повинні запросити до нього священика для того, щоб він його сповідував і причастив Христових Тайн, а також провів обряд Соборування. Саме цей обряд вважається в православному християнстві головним етапом підготовки до «упокоєння тіла». Крім того, трапляється так, що якраз після Соборування людині стає легше переносити хворобу і вона безтурботно відходить у засвіти.
Сам по собі похоронний обряд у православних християн дуже зворушливий і урочистий. Крім того, у своїй структурі він несе розраду, таку необхідну для близьких, які страждають. Усі піснеспіви «про покійних» переконують навіть далеких від православ’я людей в існуванні майбутнього безсмертного життя і в можливості загального воскресіння.
За допомогою похоронного обряду живі сподіваються полегшити перехід душі людини в інший світ. Віддаючи землі тіло покійного (але ж воно було «освяченим благодаттю Таїнств, храмом духу, що живе в ньому»), християни виконують дану Богу обітницю.
Після смерті тіло померлого омивають чистою водою, одягають у білий (або просто підготовлений спеціально для похорону) одяг і кладуть у труну. Попередньо необхідно і домовину, і самі останки окропити святою водою. Покійного накривають білим покривалом, на чоло покладають віночок (стрічку з паперу з образами Спасителя, Божої Матері, Іоанна Хрестителя).
Паперовий віночок є своєрідним нагадуванням про той нев’янучий вінець слави (1 Пет. 5, 4), який Господь обіцяв тим, хто любить Його і виконує Його заповіді. У руках покійного має бути невелика ікона або хрест. На шиї – натільний (бажано хрестильний) хрестик.
До відспівування над тілом померлого необхідно безперервно читати Псалтир і здійснювати панахиди.
Під час руху траурної процесії від будинку до місця поховання (під керівництвом священика) заведено робити зупинки і здійснювати короткі літії (моління про спасіння душі померлого).
В ідеалі, саме відспівування має відбуватися в храмі, куди приносять труну з покійним християнином. Хоча нерідко в наш час церковне відспівування переносять на територію цвинтаря (або здійснюють у будинку) і воно проходить у спрощеній формі.
Траурна хода від будинку до храму (або місця поховання) супроводжується церковним піснеспівом: «Святий Боже, Святий міцний, Святий безсмертний, помилуй нас!». Будь-яка інша музика або пісні недоречні під час похоронної процесії.
Попрощатися з покійним найкраще саме в храмі після відспівування. Можна це зробити і на кладовищі (з дозволу священика). Потім труну закривають кришкою, і траурна процесія продовжує свій хід безпосередньо до місця поховання. Спереду несуть дерев’яний хрест, який потім встановлюють на чолі могили. За хрестом слідує священик, далі несуть труну з померлим, за труною йдуть родичі покійного. Біля могили священик звершує літію, після якої тіло віддається землі.
Першим кидає землю хрестоподібно на труну священик, супроводжуючи свої дії короткою молитвою: «Господня земля і сповнення її, всесвіт і всі, хто живе на ній». Потім дозволяється підійти близьким родичам і всім охочим віддати останню шану покійному.
Після поховання зазвичай слідує поминальна трапеза, яка неодмінно має в усьому своєму перебігу супроводжуватися заупокійною молитвою. Усі її учасники не повинні віддаватися обжерливості, обпиватися алкоголем і вести гучні бесіди. Це неповага до померлого і його родичів. Сенс слова «пом’янути» – згадати добрі справи покійного, помолитися про спокуту його гріхів.
А ще, за православною традицією, слід подавати поминальні записки для участі в Божественній літургії, замовляти панахиди за спочилим (приносити безкровну жертву за його спасіння). Усе це є найсильнішим і найдієвішим засобом до випрошування у покійного милості Божої. Пам’ятайте про це!